Адвокати нашої компанії «Катеринчук, Моор та партнери», захищаючи військовослужбовців у судових процесах, неодноразово звертали увагу суддів на специфіку військових правовідносин та необхідність враховувати додаткові фактори при вирішенні справ. І якщо справа Романа Червінського має ярко виражений політичний характер, справи проти інших військовослужбовців вимагають комплексної оцінки обставин, в яких доводиться діяти солдатам та офіцерам під час воєнних дій.
В умовах війни прийняття рішень набуває особливої складності та ваги, адже кожен наказ може мати непередбачувані наслідки. Справа генерал-майора Віктора Назарова, яка тривала в українських судах з 2015 по 2021 рік, стала яскравим прикладом таких викликів та ризиків, з якими стикаються військові командири.
Генерал Назаров був визнаний винним у недбалому ставленні до служби, що призвело до загибелі 49 військовослужбовців у збитому ворогом літаку Іл-76 під Луганськом у червні 2014 року. Відповідальність за трагедію була покладена на Назарова через нібито ігнорування даних розвідки про наявність у ворога засобів протиповітряної оборони. Однак, справа Назарова викликала численні питання щодо справедливості такого рішення, враховуючи обставини, в яких доводиться діяти військовим командирам під час війни.
Прийняття рішень у воєнних умовах вимагає від командирів здатності швидко аналізувати ситуацію, враховувати ризики та робити вибір, який часто є меншим зі зол. Водночас, такі рішення можуть мати фатальні наслідки, що ставить під сумнів ефективність після дійсних судових переслідувань, які не завжди враховують всіх обставин та умов, в яких були прийняті рішення.
Справа Назарова також підкреслює важливість належного забезпечення військових операцій надійною розвідувальною інформацією та необхідністю підвищення рівня підготовки та координації між різними відділами військового управління. Водночас, важливо розуміти, що в умовах війни неможливо забезпечити повну безпеку кожної операції через постійно змінні обставини та протидію ворога.
Зрештою, справа генерала Назарова відображає складність відповідальності, яку несуть військові командири, та підкреслює необхідність балансу між судовим переслідуванням за помилки та розумінням унікальних викликів воєнного часу.
Прецеденти виправдань військових за прийняття ризикованих рішень можна знайти в історії різних країн.
У 2016 році ізраїльський солдат Ельор Азарія був засуджений за вбивство пораненого палестинського нападника, який вже був нейтралізований і лежав на землі. Втім, після широкої громадської підтримки, президент Ізраїлю Реувен Рівлін скоротив його вирок, а пізніше і військове керівництво Ізраїлю додатково пом'якшило покарання. Цей випадок спровокував дебати щодо моральних дилемм, з якими стикаються військові, та їх відповідальності за прийняття рішень під час конфліктів.
Морський піхотинець Александер Блекмен був засуджений у 2013 році за вбивство пораненого таліба в Афганістані. У 2017 році його вирок було переглянуто, і вбивство було перекваліфіковано з умисного на вбивство у стані збудження, що дозволило значно скоротити термін ув'язнення. Цей випадок викликав дискусії щодо умов, в яких військовослужбовці виконують свої обов'язки, та меж відповідальності за прийняття ризикованих рішень.
Проблематика меж відповідальності за прийняття ризикованих рішень вищими армійськими чинами не нова і має багато прикладів в історії військових конфліктів по всьому світу. Часто такі рішення можуть мати вирішальне значення для результатів битв або навіть цілих військових кампаній, однак вони також можуть призводити до значних втрат або інших негативних наслідків.
Конкретні приклади, де вищі військові чини були виправдані за прийняття ризикованих рішень, включають історичні та сучасні випадки з різних країн.
Під час Другої світової війни, Дуайт Д. Ейзенгауер, який командував союзницькими військами під час висадки в Нормандії (операція "Оверлорд"), прийняв ризиковане рішення розпочати десантну операцію попри складні погодні умови. Його рішення, що могло призвести до великих втрат, в кінцевому рахунку виявилося вирішальним у звільненні Західної Європи від нацистської Німеччини.
Під час Корейської війни генерал Дуглас Макартур здійснив висадку в Інчхоні — рішення, яке багато його сучасників вважали надто ризикованим через складні природні умови та сильну оборону противника. Однак, операція виявилася успішною і призвела до стратегічного повороту в ході війни.
У сучасній історії, генерал Стенлі Маккристал, командувач міжнародними силами в Афганістані, відомий своїм підходом до контртерористичних операцій, який включав ризиковані рейди спеціальних сил проти ватажків Талібану. Хоча його методи викликали суперечки, вони були ефективними в певних аспектах боротьби з тероризмом.
Не всі приклади є позитивними або виправданими в ширшому історичному контексті. Наприклад, полковник Гадафі Дада командував операцією в Могадішо (Сомалі), яка стала відомою як "Бій за Могадішо" або «Блек Гок». Ця операція, хоча і мала на меті захоплення ватажків сомалійських воєнізованих груп, призвела до значних втрат серед американських солдатів і цивільного населення, що викликало суспільне обурення і перегляд американської воєнної стратегії в регіоні.
Ці приклади демонструють, що виправдання військових за прийняття ризикованих рішень залежить від багатьох факторів, включаючи результати їхніх дій, контекст операцій та суспільне сприйняття їхніх рішень.
Виправдання генералів та вищих чинів за прийняття ризикованих рішень у військовому контексті зазвичай ґрунтується на кількох ключових аспектах, які враховуються судами, військовим керівництвом та суспільством. Ці аспекти включають в себе стратегічну необхідність, інформаційне поле на момент прийняття рішення, військову доктрину, історичні прецеденти та особисті якості командувача.
Одним із основних аргументів на захист ризикованих рішень є їх стратегічна необхідність. Якщо можна довести, що рішення було прийняте з метою досягнення важливої військової цілі та воно було обґрунтоване в контексті доступної на той момент інформації, це може слугувати вагомим аргументом на користь командувача.
Важливим аспектом є також аналіз інформації, яка була доступна командувачу на момент прийняття рішення. У багатьох випадках ризиковані рішення приймаються в умовах нестачі інформації або її суперечливості, що також може виправдати дії командувача, якщо він діяв на основі найкращого аналізу доступних даних.
Дії військового командувача також оцінюються через призму чинної на той час військової доктрини та процедур. Якщо ризиковане рішення відповідало військовій доктрині або прийнятним практикам, це може служити основою для його виправдання.
Нарешті, особисті якості командувача, його досвід та репутація можуть вплинути на оцінку його рішень. Якщо командувач має довгу історію успішного прийняття рішень під тиском, це може використовуватися для виправдання конкретних ризикованих дій.
При цьому, необхідно розуміти, що кожен випадок унікальний, і виправдання ризикованих рішень залежить від багатьох факторів, включаючи результати цих рішень.
Разом з тим, в умовах війни в Україні необхідно сформувати правові уніфіковані підходи при розгляді справ, які пов’язані з прийняттям ризикованих рішень під час війни.
Сьогодні, критерії і підходи до ризикованих військових рішень визначається формулою: «успіх може виправдати ризик, тоді як невдачі часто призводять до критики та покарань». Ці підходи вимагають змін: і через зміни до законодавства, і формування судової практики і через створення військових палат в судах чи військових суддів.
