Практика судового оскарження рішень ДПС набирає обертів. До адвокатів юридичної компанії «Катеринчук, Моор і партнери» звертаються Клієнти із запитом щодо оскарження рішень ДПС.
Звісно, актуальна судова практика з цієї категорії спорів є надзвичайно важливою. З огляду на це пропонуємо Вашій увазі одне із останніх рішень ВС в цій сфері.
В листопаді 2023 року заступником начальника ГУ ДПС у Львівській області прийнято рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу. За змістом вказаного рішення встановлено, що відповідно до пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України, вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення коштів з рахунків позивача у банках, органах що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установ.
В оскаржуваному рішенні містилося лише посилання на пункт 95.5. статті 95 Податкового кодексу України, при цьому таке рішення не містило конкретно визначеної суми податкового боргу, що стягується з рахунків позивача у банках, органах що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах, у рішенні не зазначено якого саме боргу (самостійно визначений платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки; який не сплачується протягом 90 календарних днів), що суперечить вказаним положенням пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України.
Суди першої та апеляційної інстанцій визначили, що контролюючим органом в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретної суми податкового боргу, який підлягає стягненню, тоді як таке рішення може стосуватися тільки певного та конкретно визначеного податкового боргу (самостійно визначений платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки), який не сплачується протягом 90 календарних днів.
Верховний Суд також зазначив, що принцип правової визначеності як загальний правовий принцип поширюється, в тому числі на етап правозастосування. Органи державної влади повинні дотримуватися цього принципу та забезпечувати правову передбачуваність прийнятих ними рішень, що досягається, зокрема чіткістю визначення правового стану особи, якої стосується індивідуальний акт (див. також постанови Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 805/1427/17, від 17 червня 2021 року у справі № 440/4736/19, від 16 січня 2025 року у справі № 280/27/22, від 18 лютого 2025 року у справі № 440/8447/23.)
Відсутність у рішенні контрольного органу вичерпних відомостей, необхідних для перевірки його законності та обґрунтованості, суттєво порушує вимоги адміністративного судочинства та позбавляє можливості належно встановити предмет доказування у справі. Податкові органи зобов’язані забезпечити наявність усіх необхідних даних для перевірки правомірності використання типових форм рішень, дотримуючись принципів обґрунтованості та чіткості, визначених національним законодавством та стандартами Європейського суду з прав людини.
Дуже вагомими при розгляді податкових спорів є вимоги європейської практики.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
Верховний Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).
З урахуванням зазначеного вище, слід визначити, що наведе рішення ВС є цікавим з огляду на декілька фактів. По перше, ВС посилює наші правові позиції у спорах з ДПС, а по друге демонструє, як необхідно використовувати практику ЄСПЛ та Суду справедливості для захисту інтересів наших Клієнтів.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/26982/23 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125484121
Адвокати юридичної компанії «Катеринчук, Моор і партнери» професійно і ефективно допоможуть Вам захистити інтереси у складних відносинах з представниками органів державної влади в Україні.
